24.04.2024

 

У виступі на одній представницькій, спільній з обласною організацією освітянської Профспілки,  нараді, керівник профільного Департаменту  Львівської обласної держадміністрації Олег Паска сказав: не треба бігти попереду паровоза в оптимізації мережі освітніх закладів, нехай, мовляв, цей процес буде природнім. Щодо «природності» - невесело, бо  пов’язане з нашою вельми сумною на нині демографічною ситуацією...

На жаль, окремі місцеві органи самоврядування не дослуховуються до рекомендацій Департаменту освіти і науки Львівщини та вирішують на свій розсуд надходження коштів у бюджет - через скорочення видатків на освіту, тобто пониження ступеня і закриття шкіл. 

 Така доля спіткала і  початкову школу в  селі Хмільно, якому добігає 520 років з часу  заснування; був намір понизити в ступенях ще 4 сільські школи  -  в 970-літній Грицеволі, Щуровичах, Березівці, Миколаєві - громади, в якій, наразі,  функціонує 9 шкіл. Проте депутати селищної ради не підтримали проєкт рішення голови Лопатинської селищної ради і захистили ці заклади освіти.

Протестувальники – батьки, мешканці, вчителі-профактивісти Лопатинської селищної територіальної громади  написали на гаслах коротко: «Нема школи – нема села».  Якщо громада створена, і доручила  її очільникові розпоряджатися суспільними, державними надбаннями, то він має взяти на себе відповідальність за наповнення бюджету коштами, але не за рахунок освітньої галузі. Особливо нині, коли представляє тил і допомогу фронту воюючої держави. 

За своїх дітей, свої села і школи заступилися й мешканці Щурович та Грицеволі, які налічують близько 500 мешканців і майже удвічі більші за чисельністю від населення Березівки та Миколаєва. Не можна не зауважити, що саме в цих малих селах, а йдеться, для прикладу, про Хмільно, де намагалися закрити школу,  вчився український дипломат - Надзвичайний і Повноважний Посол України в Індонезії Володимир Олександрович Пахіль,  Герої України Петро Міляновський та  Юрій Ліпкевич. Не за таку долю свого села вони воювали!

А головне: в сільській початковій школі є ще до двох десятків учнів, в Грицеволі – 68 школярів, а у Березівській школі 1-3 ст. – сотня дітей. Словом, є  ще кому тут відстояти сільську школу, для кого працювати, кого втримати в українському селі. Парадоксально ж, коли збираються повернути українців зі світів і не втримують всіма способами тих, хто тут і залишився, і працює.

Ініціатором оборони школи, села і сільського вчителя стала Територіальна організація профспілки, яку майже три десятиліття очолює досвідчений і шанований в районі та області освітянин  Михайло Тиркала.  Нас підтримали, каже він, юристи Львівської обласної освітянської професійної спілки.

Пройшовши шлях від учителя, директора й до керівника місцевої влади та районної організації Профспілки,  Михайло Іванович набув чесно заслуженого авторитету. До його думки прислухаються. Школа, додає, потрібна не лише вчителям, батькам, дітям, а всій громаді. Писали листи до голови облдержадміністрації, керівників Червоноградського району, працювали з місцевими депутатами. На підтвердження своєї позиції вийшли на мирну акцію. Обранці до місцевої ради (на сесію також прийшли профактивісти та представники громади, тож її перенесли в зал Будинку Просвіти), не проголосували за рішення керівника громади закрити школу і понизити в ступенях чотири інші.

Найзаповітніша мрія людей: щоб у селах росли діти – майбутні слюсарі, трактористи, посли, лікарі, вчителі, герої України, щоб кожен був  зреалізований на своєму професійному і життєвому шляху у своїй державі.

За матеріалами Михайла Тиркали - голови Об'єднаної територіальної організації профспілки працівників освіти і науки України Радехівської міської, Лопатинської селищної територіальних громад